кулача
КУЛАЧА́, а́ти, с.
Зменш.-пестл. до кула́к 1.
Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Панас Мирний);
Настовбурчився [Порфир] весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)