1. Словник української мови у 20 томах

кулача

КУЛАЧА́, а́ти, с.

Зменш.-пестл. до кула́к 1.

Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Панас Мирний);

Настовбурчився [Порфир] весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кулача — кулача́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. кулача — КУЛАЧА́, а́ти, с. Зменш.-пестл. до кула́к 1. Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Мирний, І, 1954, 239). Словник української мови в 11 томах
  3. кулача — Кулача, -чати с. Кулачекъ. Ба-ба ... вимовляла невеличка дівчинка Оленка, простягаючи до Пріськи кулачата. Мир. Пов. І. 140. Словник української мови Грінченка