любля

Любля́

нар. Нравиться, угодно. Щоб ти мене на шиї возив, та скрізь, де мені любля. МВ. (КС. 1902. X. 151). Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! І от — одна купа сюди, а друга туди... К. ЧР. 353.

Значення в інших словниках

1. любля — лю́бля присудкове слово до вподоби незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. любля — ЛЮБЛЯ́, у знач. пред., діал. Завгодно; до вподоби. Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. – Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! (П.  Словник української мови у 20 томах
3. любля — ЛЮБЛЯ, присудк, сл., діал. До вподоби. // у знач. присудк. сл. — Спродавай, що тобі любля, та бенкетуй досхочу (Вовток, VI, 1956, 296).  Словник української мови в 11 томах