любля
ЛЮБЛЯ́, у знач. пред., діал.
Завгодно; до вподоби.
Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. – Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! (П. Куліш);
– Спродавай, що тобі любля, та бенкетуй досхочу (Марко Вовчок);
Діоней і Ф'ямметта виспівували собі про лицаря Гвільєма та мадам де Вержі, Філомена й Панфіл сіли грати в шахи. Робили, одне слово, що кому любля (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)