1. Словник української мови у 20 томах

любля

ЛЮБЛЯ́, у знач. пред., діал.

Завгодно; до вподоби.

Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. – Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! (П. Куліш);

– Спродавай, що тобі любля, та бенкетуй досхочу (Марко Вовчок);

Діоней і Ф'ямметта виспівували собі про лицаря Гвільєма та мадам де Вержі, Філомена й Панфіл сіли грати в шахи. Робили, одне слово, що кому любля (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. любля — лю́бля присудкове слово до вподоби незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
  2. любля — ЛЮБЛЯ, присудк, сл., діал. До вподоби. // у знач. присудк. сл. — Спродавай, що тобі любля, та бенкетуй досхочу (Вовток, VI, 1956, 296). Словник української мови в 11 томах
  3. любля — Любля́ нар. Нравиться, угодно. Щоб ти мене на шиї возив, та скрізь, де мені любля. МВ. (КС. 1902. X. 151). Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! І от — одна купа сюди, а друга туди... К. ЧР. 353. Словник української мови Грінченка