любля
Любля́
нар. Нравиться, угодно. Щоб ти мене на шиї возив, та скрізь, де мені любля. МВ. (КС. 1902. X. 151). Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! І от — одна купа сюди, а друга туди... К. ЧР. 353.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- любля — лю́бля присудкове слово до вподоби незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
- любля — ЛЮБЛЯ́, у знач. пред., діал. Завгодно; до вподоби. Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. – Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! (П. Словник української мови у 20 томах
- любля — ЛЮБЛЯ, присудк, сл., діал. До вподоби. // у знач. присудк. сл. — Спродавай, що тобі любля, та бенкетуй досхочу (Вовток, VI, 1956, 296). Словник української мови в 11 томах