манта

Манта, -ти

ж. Родъ суконнаго плаща, свити, сшитой мѣшкомъ. Чуб. VII. 420. Шух. I. 138. Ой сижу я, сижу, на палаш приперся, манта мі широка, полами утерся. Федьк. I. 42.

Значення в інших словниках

1. манта — I -и, ж., діал. Плащ. II -и, ч. Гігантський рогатий скат, "морський диявол"; різновид акули.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. манта — МА́НТА, и, ж., діал. Плащ. Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Ю. Федькович); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці – під наміткою, в манті (Л.  Словник української мови у 20 томах
3. манта — МА́НТА, и, ж., діал. Плащ. Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Федьк., І, 1960, 81); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті (Л. Янов., І, 1959, 437).  Словник української мови в 11 томах