манта

МА́НТА, и, ж., діал.

Плащ.

Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Ю. Федькович);

Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці – під наміткою, в манті (Л. Яновська);

Оглянулась, розстебнула [донья Хуана] фібулу своєї довгої, підбитої хутром чорної оксамитної “манти”-плаща, скинула її й нею ще накрила труну поверх (Н. Королева);

Він накинув на очі вилогу довгої сукняної манти, щоб бачити лише, де стати, і почав наосліп бігати лісом (Т. Прохасько);

* Образно. Подивись, що на менi немає тої манти традицiй, у яку ти загорнула мене... (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. манта — I -и, ж., діал. Плащ. II -и, ч. Гігантський рогатий скат, "морський диявол"; різновид акули.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. манта — МА́НТА, и, ж., діал. Плащ. Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Федьк., І, 1960, 81); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті (Л. Янов., І, 1959, 437).  Словник української мови в 11 томах
3. манта — Манта, -ти ж. Родъ суконнаго плаща, свити, сшитой мѣшкомъ. Чуб. VII. 420. Шух. I. 138. Ой сижу я, сижу, на палаш приперся, манта мі широка, полами утерся. Федьк. I. 42.  Словник української мови Грінченка