мантачити
МАНТА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що.
Гострити, направляти косу мантачкою.
[Конон:] Ні, мабуть, до вечора і однієї ручки не дотягну з такою косою, мантачиш-мантачиш її, а вона біда як важко йде (М. Кропивницький);
– Так ви, дідусю, лишайтеся коси клепать та вчіть, як гострити, мантачити... (Остап Вишня);
Час від часу зупиниться якийсь [косар] і давай мантачить притуплене лезо коси (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)