мантачити
МАНТА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. Гострити, направляти косу мантачкою.
[Конон:] Ні, мабуть, до вечора і однієї ручки не дотягну з такою косою, мантачиш-мантачиш її, а вона біда як важко йде (Кроп., II, 1958, 431);
Час від часу зупиниться якийсь [косар] і давай мантачить притуплене лезо коси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 205).
Словник української мови (СУМ-11)