мантачка
МАНТА́ЧКА, и, ж. Вузький дерев’яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском.
Замість списа — бере [козак] косу, За шаблю — мантачку (Манж., Тв., 1955, 111);
Де-не-де спинялися косарі, витягали з-за очкура мантачки, і дзвінко та лунко бриніло тоді крицеве лезо під її дотиком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 90).
Словник української мови (СУМ-11)