миг

Миг, -га

м.

1) Мигъ, мгновеніе. А Гадюк уже в три мига вилетів на улицю. Левиц. Пов. 246.

2) мн. Перемигиванія.

Значення в інших словниках

1. миг — миг 1 вигук незмінювана словникова одиниця розм. миг 2 іменник чоловічого роду мить рідко  Орфографічний словник української мови
2. миг — I миг-миг, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мигати. II -а, ч., рідко. Те саме, що мить. В один миг.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. миг — 1. мить, мент, хвилька, див. момент, врем'я 2. це див. міміка, жест  Словник чужослів Павло Штепа
4. миг — МИГ¹, МИГ-МИ́Г, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мига́ти. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг... (А. Тесленко); – Було, гребу сіно, – аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Ганна Барвінок); Поїзд рушив ..  Словник української мови у 20 томах
5. миг — МИГ¹, МИГ-МИ́Г, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мига́ти. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг… (Тесл., З книги життя, 1918, 77); — Було, гребу сіно, — аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Барв., Опов..  Словник української мови в 11 томах