миг —
миг 1 вигук незмінювана словникова одиниця розм. миг 2 іменник чоловічого роду мить рідко
Орфографічний словник української мови
миг —
I миг-миг, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мигати. II -а, ч., рідко. Те саме, що мить. В один миг.
Великий тлумачний словник сучасної мови
миг —
МИГ¹, МИГ-МИ́Г, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мига́ти. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг... (А. Тесленко); – Було, гребу сіно, – аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Ганна Барвінок); Поїзд рушив ..
Словник української мови у 20 томах
миг —
МИГ¹, МИГ-МИ́Г, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мига́ти. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг… (Тесл., З книги життя, 1918, 77); — Було, гребу сіно, — аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Барв., Опов..
Словник української мови в 11 томах
миг —
Миг, -га м. 1) Мигъ, мгновеніе. А Гадюк уже в три мига вилетів на улицю. Левиц. Пов. 246. 2) мн. Перемигиванія.
Словник української мови Грінченка