налучити

Налуча́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. налу́чити, -чу, -чиш, гл. Нацѣливать, нацѣлить, прицѣливаться, прицѣлиться, направлять, направить. Не налучу ніяк ниткою у вушко. Конст. у.

2) Попадать, попасть на что. Налучила (царівна) на скелю, проломила корабель. Александров. у. Слов. Д. Эварн.

Значення в інших словниках

1. налучити — налу́чити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. налучити — див. налучати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. налучити — НАЛУ́ЧИТИ див. налуча́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. налучити — ОПИНИ́ТИСЯ (з'явитися де-небудь несподівано або випадково; виявитися в незручному, невигідному становищі), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ПОПА́СТИСЯ, НАЛУЧИ́ТИ розм., УЧИНИ́ТИСЯ (ВЧИНИ́ТИСЯ) діал.; ПІДПА́СТИ (стати залежним від кого-, чого-небудь). — Недок.  Словник синонімів української мови
5. налучити — НАЛУ́ЧИТИ див. налуча́ти.  Словник української мови в 11 томах