оцет

О́цет, о́цту

м. Уксусъ. (Канев. у.). Несе щуку-рибу з оцтом. КС. 1882. V. 362. Насміхались воїни, подаючи йому оцет. Єв. Л. XXIII. 36. Піднести з оцтом фиги. Котл. Ен. III. 17.

Значення в інших словниках

1. оцет — о́цет іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. оцет — [оцеит] оцту, м. (на) оцт'і, мн. оцтие, оцт'іў  Орфоепічний словник української мови
3. оцет — оцту, ч. Рідина з різким запахом і кислим смаком, яка є водним розчином оцтової кислоти і вживається як гостра приправа до їжі, для консервування продуктів і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. оцет — О́ЦЕТ, о́цту, ч. Рідина з різким кислим смаком, яка є водним розчином оцтової кислоти і вживається як гостра приправа до їжі, для консервування продуктів і т. ін.  Словник української мови у 20 томах
5. оцет — Водяний розчин оцтової кислоти, як правило, 6- або 9%; використовується для виготовлення маринадів (у вел. кількостях шкідливий для здоров'я); о. одержують шляхом розведення оцтової кислоти водою або оцтової ферментації, напр.  Універсальний словник-енциклопедія
6. оцет — О́цет, о́цту, о́цтові; о́цти, о́цтів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. оцет — О́ЦЕТ, о́цту, ч. Рідина з різким кислим смаком, яка є водним розчином оцтової кислоти і вживається як гостра приправа до їжі, для консервування продуктів і т. ін. Бабуня казала принести ароматичного оцту та олівців від мігрені (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах