перцювати
Перцюва́ти, -цю́ю, -єш
гл.
1) Очень энергично что либо дѣлать, чего либо требовать. А він по тій ріллі з конякою перцює, біга. Лубен. у. Вже не даремне батько так перцювали, щоб її (подушку) покласти їм у голови. Грин. II. 186. Та ну бо! й почне з-за Ядама гнути. Росказав би мерщій, що там, та й край, — перцює стара. Грин. II. 167.
2) Дѣлать строгій выговоръ, ругать. Мнж. 189.
Словник української мови Грінченка