позгонити

Позго́нити, -ню, -ниш

гл.

1) Согнать съ мѣста (многихъ); согнать въ одно мѣсто. Уже й овець позгонили. Мир. ХРВ. 39.

2) Взогнать (многихъ). Позгонив воли на гору.

Значення в інших словниках

1. позгонити — позго́нити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позгонити — див. позганяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позгонити — ПОЗГО́НИТИ див. позганя́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. позгонити — ПОЗГО́НИТИ див. позганя́ти.  Словник української мови в 11 томах