покаляти

Покаля́ти, -ляю, -єш

гл. Запачкать. На ніч треба хату мести: як прийде Мати Божа з атолами, то шоб ніг не покаляла. ХС. VII. 418. Ой устели, молода дівчино, рушничками двір, щоб не покаляв червоних чобіток, золотих підків. Чуб. V. 397.

Значення в інших словниках

1. покаляти — покаля́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. покаляти — -яю, -яєш, док., перех. 1》 розм. Забруднити, вимазати кого-, що-небудь; побруднити. 2》 перен. Зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; споганити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покаляти — ПОКАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що. 1. розм. Забруднити, вимазати кого-, що-небудь; побруднити. – Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря. – Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, – сказала Мелашка (І.  Словник української мови у 20 томах
4. покаляти — ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ...  Словник синонімів української мови
5. покаляти — ПОКАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех. 1. розм. Забруднити, вимазати кого-, що-небудь; побруднити. — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря. — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, — сказала Мелашка (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах