покаляти
ПОКАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що.
1. розм. Забруднити, вимазати кого-, що-небудь; побруднити.
– Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря. – Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, – сказала Мелашка (І. Нечуй-Левицький);
Не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв (П. Чубинський).
2. перен. Зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; споганити.
Не хочу покаляти Честь багатирськую свою (І. Котляревський);
Ніхто з козацтва не покаляв тої золотої слави – ні козак Байда, .. Ні Самійло Кішка (П. Куліш).
◇ (1) Покаля́ти ру́ки (ру́чки, ру́ченьки):
а) зіпсувати, понівечити руки брудною або важкою роботою.
В найми іди на старість літ .. і дочку свою, пишну панночку, веди за собою; хай лишень .. помаже-покаляє свої білі рученьки (Панас Мирний);
б) зробити щось ганебне, що викликає осуд.
Словник української мови (СУМ-20)