покотити

Покотити, -кочу, -тиш

гл.

1) Покатить. Покотив бублик — кіт ухопить. Г. Барв. 37. Вона його за ворота собаками випровадила, а по його сліду каменем покотила. Мет. 115. І гори покотив би. И горя мало. Мнж. 169.

2) Покатить, поѣхать, ринуться. На хмарі в Пафос покотила. Котл. Ен. V. 26. Сів на повозку і покотив у місто. Левиц. І. 446. Як та туча, куди луча, так і покотили. КС. 1882. ІV. 171. Пішло пожарище гулять степом: геть покотить і дим, і полум'я. Греб. 400. О водѣ: хлынуть. Маленька річечка, що так тихенько йшла, заклекотіла, заревла і через греблю покотила. Греб. 384. см. покочувати.

Значення в інших словниках

1. покотити — покоти́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. покотити — -очу, -отиш, док. 1》 перех. Штовхаючи якийсь округлий предмет, примусити його котитися у певному напрямі; почати котити. || Примусити рухатися що-небудь, що має колеса. || Штовхнувши, вдаривши, звалити з ніг. || перен., розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покотити — ПОКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док. 1. що. Штовхаючи якийсь округлий предмет, примусити його котитися у певному напрямі; почати котити. Явдоха й узяла з чужої коробки паляницю, стала на сход [схід] сонця...  Словник української мови у 20 томах
4. покотити — і го́ри покоти́ти. Справитися з найважчою роботою, з найскладнішими завданнями. Коли б то Йван схаменувся Та з Дону вернувся! Я б ні о чім не тужила Й гори б покотила! (Укр. поети-романтики..). коти́ти / покоти́ти бо́чку на кого.  Фразеологічний словник української мови
5. покотити — ГО́РЩИК (глиняний посуд, у якому варять їжу), ГОРЩО́К, ГОРНЕ́ЦЬ діал.; ВІДЕ́РНИК (на одне відро); БОРЩІВНИ́К (перев. для борщу); КА́ШНИК (для каші); СТОВБУ́Н (високий); ПОКОТИ́ЛО розм. (великий); ГОРНЯ́, МАЦЕНЯ́ розм. (маленький).  Словник синонімів української мови
6. покотити — ПОКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док. 1. перех. Штовхаючи якийсь округлий предмет, примусити його котитися у певному напрямі; почати котити.  Словник української мови в 11 томах