покувати

Покува́ти, -ку́ю, є́ш

гл.

1) Сковать, выковать (во множествѣ). Да покувала б я, да позолотила золотії крилечка. Мет. 146. Покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1.

2) Подковать (многихъ). Ой як коні покую і як сани поладжу, то по твою біль поїду. Чуб. III. 470. Вчився робити, черевичків шити. І пошив, покував. Мил. 45.

3) Перестать куковать (о кукушкѣ). Уже зозуленьки та й покували, соловієчки пощебетали. Чуб. V. 802.

Значення в інших словниках

1. покувати — покува́ти 1 дієслово доконаного виду кувати якийсь час; викувати покува́ти 2 дієслово доконаного виду про зозулю  Орфографічний словник української мови
2. покувати — I -ую, -уєш, док. 1》 Кувати якийсь час (див. кувати 1)). 2》 розм. Викувати багато чого-небудь. II -ую, -уєш, док. Кувати якийсь час (див. кувати II).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покувати — ПОКУВА́ТИ¹, ую́, ує́ш, док. 1. Кувати якийсь час (див. кува́ти¹). Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю .. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (А. Головко). 2. розм. Викувати багато чого-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. покувати — ПОКУВА́ТИ¹, ую́, ує́ш, док. 1. Кувати якийсь час ( див. кува́ти¹). Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю.. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (Головко, II, 1957, 282). 2. розм. Викувати багато чого-небудь.  Словник української мови в 11 томах