покувати

ПОКУВА́ТИ¹, ую́, ує́ш, док.

1. Кувати якийсь час ( див. кува́ти¹).

Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю.. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (Головко, II, 1957, 282).

2. розм. Викувати багато чого-небудь.

Куплю я золотця, покую крильця та полину та до матеньки [матінки] (Чуб., V, 1874, 748).

ПОКУВА́ТИ², ую́, ує́ш, док. Кувати якийсь час ( див. кувати²).

Значення в інших словниках

1. покувати — покува́ти 1 дієслово доконаного виду кувати якийсь час; викувати покува́ти 2 дієслово доконаного виду про зозулю  Орфографічний словник української мови
2. покувати — I -ую, -уєш, док. 1》 Кувати якийсь час (див. кувати 1)). 2》 розм. Викувати багато чого-небудь. II -ую, -уєш, док. Кувати якийсь час (див. кувати II).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покувати — ПОКУВА́ТИ¹, ую́, ує́ш, док. 1. Кувати якийсь час (див. кува́ти¹). Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю .. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (А. Головко). 2. розм. Викувати багато чого-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. покувати — Покува́ти, -ку́ю, є́ш гл. 1) Сковать, выковать (во множествѣ). Да покувала б я, да позолотила золотії крилечка. Мет. 146. Покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1. 2) Подковать (многихъ).  Словник української мови Грінченка