Словник української мови Грінченка

понести

Поне́сти́, су́, се́ш

гл.

1) Понести, отнести. Лисичка і понесла півника додому. Рудч. Ск. II. 5. Ой чи ж бо ти, моє серце, натури такої, щоб почув од їдної, поніс до другої. Чуб. V. 146. Нечиста його туди понесла! піду, де очі понесуть. Пойду, куда глаза глядятъ. Грин. II. 150.

2) Забеременѣть.

3) Вѣсить, имѣть вѣсъ. Важке бісове сало... мабуть так, що й моє понесе на терезах. О. 1862. І. 34.

Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

  1. понести — понести́ дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. понести — -су, -сеш, док. 1》 перех. Піти, несучи кого-, що-небудь. || Несучи, доставити кого-, що-небудь кудись або комусь; віднести. || у сполуч. зі сл. на собі. Здужати нести. || у сполуч. зі сл. постать, голова, тіло і т. ін., поет. Піти. || Забрати куди-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понести — ПОНЕСТИ́, су́, се́ш, док. 1. кого, що. Піти, несучи кого-, що-небудь. Вони приїхали останні. Казанцев взяв Олесю на руки й поніс в свою квартиру (І. Нечуй-Левицький); – Нянька панича понесла гуляти (Панас Мирний); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
  4. понести — поне́сти : ♦ ба́чив: двоє <�цига́н> на дрючка́х поне́сли → бачити  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. понести — док. Про надмірну балакучість. Все, профа понесло...  Словник сучасного українського сленгу
  6. понести — баляндра́си понести́ / не́сти, жарт. Почати розповідати, говорити про щось несерйозне, неважливе і т. ін. І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли (І. Котляревський). куди́ но́ги несу́ть / понесу́ть, перев. зі сл. піти́, втіка́ти і т. ін.  Фразеологічний словник української мови
  7. понести — ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.  Словник синонімів української мови
  8. понести — Поне́сти́, -несу́, -несе́ш; поні́с, -несла́, -сли́; поні́сши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. понести — ПОНЕСТИ́, су́, се́ш, док. 1. перех. Піти, несучи кого-, що-небудь. Вони приїхали останні. Казанцев взяв Олесю на руки й поніс в свою квартиру (Н.-Лев., III, 1956, 145); — Нянька панича понесла гуляти (Мирний, IV, 1955, 234); *Образно.  Словник української мови в 11 томах