поноченько

Поноче́нько

нар. Довольно темно. Поноченько тоді вже було, не зовсім і видко — не можно і розібрать — що воно. Екатер. у. Уже стало поноченько добре, як ми верталися з поля. Волч. у.

Значення в інших словниках

1. поноченько — ПОНО́ЧЕНЬКО, присл., розм. Те саме, що по́ночі. Поноченько тоді вже було (Б. Грінченко); – Вийшла я в тамбур – поноченько ще, тепло, цвіркуни сюрчать, а попереду червоний вогник (Григір Тютюнник).  Словник української мови у 20 томах