поноченько

ПОНО́ЧЕНЬКО, присл., розм.

Те саме, що по́ночі.

Поноченько тоді вже було (Б. Грінченко);

– Вийшла я в тамбур – поноченько ще, тепло, цвіркуни сюрчать, а попереду червоний вогник (Григір Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. поноченько — Поноче́нько нар. Довольно темно. Поноченько тоді вже було, не зовсім і видко — не можно і розібрать — що воно. Екатер. у. Уже стало поноченько добре, як ми верталися з поля. Волч. у.  Словник української мови Грінченка