проказувати

Проказувати, -зую, -єш

сов. в. проказати, -жу, -жеш, гл.

1) Говорить, проговорить. Скоро се брат проказав, так і зняв кресаню. Федьк.

2) Диктовать, продиктовать. Ном., Передм. І. Ой, добродію! та будьте ж милостиві, треба ще писати... іще не все я проказала. МВ. І. 50.

3) При обученіи: говорить, сказать что либо, что ученикъ долженъ повторить за учителемъ. ЗОЮР. І. 50.

Значення в інших словниках

1. проказувати — прока́зувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проказувати — -ую, -уєш, недок., проказати, -ажу, -ажеш, док. 1》 перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). || Передавати голосом, говорити певним чином. || Повторювати що-небудь. || у сполуч. зі сл. доповідь, промова, присуд і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. що і без дод. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Д.  Словник української мови у 20 томах
4. проказувати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
5. проказувати — Прока́зувати, -ка́зую, -зуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Морд.  Словник української мови в 11 томах