проказувати

прока́зувати

-ую, -уєш, недок., проказати, -ажу, -ажеш, док.

1》 перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази).

|| Передавати голосом, говорити певним чином.

|| Повторювати що-небудь.

|| у сполуч. зі сл. доповідь, промова, присуд і т. ін. Проголошувати; декламувати.

|| у сполуч. зі сл. молитва, Євангеліє і т. ін. Виголошувати слова молитви або інших релігійних текстів.

2》 перех. і без додатка. Говорити, диктувати для запису.

3》 перех. і неперех., у сполуч. зі сл. бажання, кохання, совість і т. ін., перен. Наштовхувати кого-небудь на якусь думку, вчинок, дію і т. ін.; підказувати.

Значення в інших словниках

1. проказувати — прока́зувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. що і без дод. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Д.  Словник української мови у 20 томах
3. проказувати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. проказувати — Прока́зувати, -ка́зую, -зуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Морд.  Словник української мови в 11 томах
6. проказувати — Проказувати, -зую, -єш сов. в. проказати, -жу, -жеш, гл. 1) Говорить, проговорить. Скоро се брат проказав, так і зняв кресаню. Федьк. 2) Диктовать, продиктовать. Ном., Передм. І. Ой, добродію! та будьте ж милостиві, треба ще писати...  Словник української мови Грінченка