пруг

Пруг, -га

м.

1) Кромка, край матеріи. Харьк. г. Борз. у. Нѣжин. у. Прилуц. у. МУЕ. ІІІ. 19.

2) Ребро многогранника, (Черк. у.) грань. Мик. 480.

3) = упруг. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Левиц. І. Мир. ХРВ. 175.

4) мн. Черты. Левиц. Пов. 68. ум. пружок.

Значення в інших словниках

1. пруг — пруг іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пруг — (кручі) край; (дошки) ребро, руб; (посуду) мн. вінця; (тканини) окрайка, крайка; (на тілі) смуга, зморшка, мн. брижі; Р. обрій; (останній) П. межа, грань; (вечірній) упруг.  Словник синонімів Караванського
3. пруг — див. облямівка  Словник синонімів Вусика
4. пруг — -а, ч., розм. 1》 Край чого-небудь. || Поздовжній вузький край, бік якогось предмета; ребро. Пруг дошки. || Ребро гранчастого предмета. || Верхній край (обріз) якої-небудь посудини (перев. круглої форми); вінця. Пруг відра.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. пруг — ПРУГ, а, ч., розм. 1. Край чого-небудь. Кашкети з червоними околишами і гострими пругами носили на початку війни переважно кадровики (В. Козаченко); Віталій поліз через високий кам'яний мур з битим склом на прузі, що оточував губернаторову резиденцію (Ю.  Словник української мови у 20 томах
6. пруг — на вечі́рньому пру́зі. На заході сонця. — Другого дня стояли вже на вечірньому прузі, коли Мотря з Софією увіходили в Семенів двір (М. Коцюбинський).  Фразеологічний словник української мови
7. пруг — ВІ́НЦЯ мн. (верхній край посудини, перев. круглої), КРИ́СИ мн., ПРУГ розм. З шаплика вже через вінця ллється вода... (А. Головко); Отець Тарасій, випивши півсклянки чаю, без сорому взяв пляшку, бухнув рому у склянку і сповнив її до крис (І.  Словник синонімів української мови