пруг
ПРУГ, а, ч., розм.
1. Край чого-небудь.
Кашкети з червоними околишами і гострими пругами носили на початку війни переважно кадровики (В. Козаченко);
Віталій поліз через високий кам'яний мур з битим склом на прузі, що оточував губернаторову резиденцію (Ю. Смолич);
Стояли обоє вони Над спадом стіни стрімголовим, Над пругом стрімким крутизни (М. Бажан);
// Поздовжній вузький край, бік якогось предмета; ребро.
Тупим пругом шаблі ударив він по руці, і булава, як зрубана галузка, зірвалася на землю (Іван Ле);
Пруг дошки;
// Ребро гранчастого предмета.
Сивий, .. крихкий на пругах Граніт кострубатий до пальців липне (І. Драч);
// Верхній край (обріз) якої-небудь посудини (перев. круглої форми); вінця.
В карафі вино червоніє .. І щедра душа в господині – По пруг наливає мені (Л. Первомайський);
Пруг відра.
2. Вузька поздовжня смужка по краю тканини, ременів і т. ін.
Масивні коні, п'яні коні Мотуззя рвали, пруги шлей (М. Бажан);
При склеюванні .. аркушів паперу однакової якості .. рекомендується змащувати клеєм відразу обидва склеювані пруги (з наук.-попул. літ.);
// Лінія горизонту, обрій.
Мовчати, дрімати, і знов прокидатись, І, поки світання проб'ється на пруг, У себе, неначе в криницю, вглядатись (Л. Первомайський);
Сонце котилось навіки за пруг (М. Бажан).
3. Лінія на поверхні шкіри; зморшка, складка.
Обличчя худе, мов у кістяка, зморшки і пруги на безкровній шкурі, очі позападали (Леся Українка);
Рука його тяжка і тверда, долоня широка, кулак вузлуватийз чіткими пругами набряклих жил (У. Самчук);
// Слід на шкірі від удару, рани і т. ін.; рубець, шрам.
Плечі хлопця вкриті були синцями та пругами засохлої крові (І. Франко);
Біла його сорочка була розірвана, на шиї червонів пруг від волосяного татарського аркана, на якому приведено парубка до штабу (Іван Ле);
* У порівн. Рибалка почав чорніти. На чолі, як пруг, набрякла жила (Л. Дмитерко).
4. Крива лінія, дуга, півколо, смуга на чому-небудь.
Над темними силуетами стогів вияснився .. сталевий пруг молодика (М. Рудь);
* У порівн. В саду поміж деревами світять боками рівні покоси сухого сіна, над ними посхилялися пругами віти (С. Васильченко).
5. перев. у сполуч. зі сл. останній, перен. Межа чого-небудь.
– От як в майстерні щось виточуєш або стружеш – усім тілом, розумієш, що це останній пруг .. Зміряєш потім .. – так воно і є (М. Стельмах);
Катеринині сльози, Катеринине горе – все ставало на тім останнім прузі, за котрим уже немає розради, немає прощення (Ю. Мушкетик).
6. Те саме, що упру́г 2.
Вже сонце повернуло на вечірній пруг (І. Нечуй-Левицький);
Сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... (Остап Вишня).
◇ Навари́ти ґу́лю (пру́га) див. нава́рювати¹;
(1) На вечі́рньому (за́хідному) пру́зі (упру́зі) – на заході, перед заходом (про сонце).
– Другого дня стояли вже на вечірньому прузі, коли Мотря з Софією увіходили в Семенів двір (М. Коцюбинський);
Як же сонечко вже стало На вечірньому упрузі, Стихли сурми, гомін, крики, Тихо стало скрізь у лузі (Леся Українка);
Кінчився літній день, і сонце на упрузі Вечірньому було (М. Вороний);
Се вже було під вечір, у вечірньому упрузі (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)