пірчити

Пірчити, -чу, -чиш

гл. Колотить, бить (кого). Народ як зсадив вовка, як почав пірчить, то вже йому й не хочеться, насилу живий вирвався. Рудч. Ск. І. 3. Жене баба квочку з курчатами та пірчить її дубцем. Грин. І. 203.

Значення в інших словниках

1. пірчити — див. бити  Словник синонімів Вусика
2. пірчити — Пі́рчити, пі́рчу, пі́рчиш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)