1. Словник української мови Грінченка

пірчити

Пірчити, -чу, -чиш

гл. Колотить, бить (кого). Народ як зсадив вовка, як почав пірчить, то вже йому й не хочеться, насилу живий вирвався. Рудч. Ск. І. 3. Жене баба квочку з курчатами та пірчить її дубцем. Грин. І. 203.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пірчити — див. бити Словник синонімів Вусика
  2. пірчити — Пі́рчити, пі́рчу, пі́рчиш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)