радити
Ра́дити, -джу, -диш
гл.
1) Совѣтовать, помогать. Добре той радить, хто людей не звадить. Ном. Радять мене люде. Мет. 26. Було ражу її: зробімо так. МВ. І. 9.
2) Рядить, судить, совѣтоваться. Як не радь, не буде так, як ти хочеш, а так буде, як Бог дасть. Ном. раду радити. см. рада 2. Малим діткам — ручечки бити, а старим дідам — раду радити, а старим бабам — поседіннячко, а господарам — поле орати. Чуб. III.
3) Распоряжаться. Не моя то воля: родинонька мною радить, нещаслива доля. Чуб. V. 141.
Словник української мови Грінченка