радити
РА́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. з інфін. Давати кому-небудь пропозицію, вказівку, як діяти в певних обставинах, допомагати добрим словом у скруті.
Дядько радить мені заїхати в Коломию (Леся Українка);
Михайло, помагаючи дідові, радив рушницю придбати добру на прийшлі часи і в думці вже націлював [її] у ведмедя (Марко Вовчок).
2. Те саме, що ра́дитися 2.
На селі Зобралася [зібралася] громада радить, Кого голить у москалі (Т. Шевченко);
Робочі зібрались і радять. Треба і нам скликать людей (М. Коцюбинський).
3. що. Шукати вихід з якого-небудь становища, робити щось для поліпшення його.
Роман гукнув на жінку, щоб виймала з бодні гроші .. Та всі, які єсть!.. Катеринка... десятка... друга... третя!.. сто тридцять! Мало!.. А проте – треба щось радити!.. Так чи інак, а земля мусить бути його власністю (М. Коцюбинський).
4. ким, рідко. Розпоряджатися чиєю-небудь долею.
Не моя то воля; Родинонька мною радить, нещаслива доля (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)