рантух
Рантух, -ха
м.
1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85.
2) Родъ тонкой бумажной ткани.
3) Родъ юбки суконной. Kolb. І. 37.
4) = лантух. ум. рантушо́к. Гол. IV. 353.
Словник української мови Грінченка