рантух
РАНТУ́Х, а́, ч., діал.
1. Головний убір заміжньої жінки в Галичині – біла, тонка хустка; покривало.
Дорослі дівчата [гуцулки] пов'язували голову червоною хусткою, жінки носили намітки-рантухи (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. А буйні вітри білими снігами Закрили главу, ніби рантухами (Ю. Федькович).
2. Тонка бавовняна тканина.
* Образно. Вулиці поснули, Окриті пітьми чорним рантухом (І. Франко).
3. Різновид спідниці з суконно-лляної тканини.
Для .. рантухів .. виготовляється тканина на льняній основі, з орнаментом переважно в клітинку (з наук. літ.).
4. Лантух.
Словник української мови (СУМ-20)