рантух
РАНТУ́Х, а́, ч., діал.
1. Головний убір заміжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка; покривало.
*У порівн. А буйні вітри білими снігами Закрили главу, ніби рантухами (Федьк., І, 1960, 57).
2. Тонка бавовняна тканина.
*Образно. Вулиці поснули, Окриті пітьми чорним рантухом (Фр., XIII, 1954, 432).
3. Різновид спідниці з суконно-лляної тканини.
Для.. рантухів.. виготовляється тканина на льняній основі, з орнаментом переважно в клітинку (Матеріали з етногр.., 1956, 52).
4. Лантух.
Словник української мови (СУМ-11)