розгудець

Розгудець, -дця

м. Человѣкъ, отговаривающій отъ чего своимъ порицаніемъ. Дасть Бог купця, а чорт розгудця. Ном. № 10580.

Значення в інших словниках

1. розгудець — РОЗГУ́ДЕЦЬ, дця, ч., розм., заст. Той, хто розгуджує.  Словник української мови у 20 томах