розгудець

РОЗГУ́ДЕЦЬ, дця, ч., розм., заст.

Той, хто розгуджує.

Значення в інших словниках

1. розгудець — Розгудець, -дця м. Человѣкъ, отговаривающій отъ чего своимъ порицаніемъ. Дасть Бог купця, а чорт розгудця. Ном. № 10580.  Словник української мови Грінченка