1. Словник української мови Грінченка

розгудець

Розгудець, -дця

м. Человѣкъ, отговаривающій отъ чего своимъ порицаніемъ. Дасть Бог купця, а чорт розгудця. Ном. № 10580.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгудець — РОЗГУ́ДЕЦЬ, дця, ч., розм., заст. Той, хто розгуджує. Словник української мови у 20 томах