руно

Руно, -на

с.

1) Руно. Вас. 198. Од вовка втечи, а руно принеси. Ном. № 10240. Шерсть на тій собаці як руно. Черк. у.

2) мн. Всходы. Подивитись на руна польові: жити такі, що й вуж не пролізе. МВ. (О. 1862. І. 74). ум. рунце. Ном. № 10240. руне́нце. Тепер вовниця дорога: як руненце, так копа. Мил. 44.

Значення в інших словниках

1. руно — ру́но 1 іменник середнього роду вовна ру́но 2 іменник середнього роду сходи посівів частіше вживається у множині  Орфографічний словник української мови
2. руно — I -а, с. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. || Вовна, настрижена з однієї вівці. || Овеча шкура з вовною. || перен. Густе, пишне волосся.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. руно — Вовна, волосся  Словник чужослів Павло Штепа
4. руно — РУ́НО¹, а, с. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. – А хіба ж не радується душа, коли острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і – на весь сарай! (О.  Словник української мови у 20 томах
5. руно — Волосяний покрив овець, зістрижений після повного відростання.  Універсальний словник-енциклопедія
6. руно — ШЕРСТЬ (волосяний покрив тварин), ШУ́БА розм.; ВО́ВНА, РУ́НО, ВРУ́НО діал., ВО́ВНИЦЯ діал. (перев. у овець, кіз); ХУ́ТРО (волосяний покрив перев. у хижаків, гризунів); ПУХ (ніжний, м'який — у деяких тварин).  Словник синонімів української мови
7. руно — Ру́но, -на, -ну; ру́на, рун  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. руно — РУ́НО¹, а, с. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. — А хіба ж не радується душа, коли острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і — на весь сарай!...  Словник української мови в 11 томах