рухати
Рухати, -хаю, -єш
сов. в. ру́хнути, -ну, -неш, гл.
1) = рушати, рушити 1. Гн. II. 182.
2) = рушати, рушити 2. Грин. III. 584 На Варуха, як земля рухи. Драг. 11. Заходились рухати до господи. Грин. II. 275. Мов би наввипередки з кимсь рухнув додому. Грин. II. 334.
3) Только сов. в. Приняться, начать. Дядина як рухнула плакати. Пирят. у.
Словник української мови Грінченка