рушати
Руша́ти, -ша́ю, -єш
сов. в. рушити, -шу, -шиш, гл.
1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Ном. стр. 295, № 149. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Ном. № 9414. Не руш чужого. Ном. 9672. Як улана не любити, як же за ним не журити: ой як рушить очима, — вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима. Чуб. V. 1084.
2) Двигаться, двинуться, трогаться, тронуться. Сам Хмельницький наперед всіх рушав. Макс. Ой як будете, вірне товариство, з Перекопу рушати, то не забувайте, вірне товариство, і моїх волів заняти. н. п. Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу. Шевч. 664. Вітрець рушив. Мир. Пов. І. 112. Рушай! Трогай! Мартъ!
Словник української мови Грінченка