ручник

Ручник, -ка

м.

1) = рушник.

2) Въ ножной толчеѣ: перекладина за которую работающій держится руками. Шух. І. 161, 162.

Значення в інших словниках

1. ручник — ручни́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. ручник — Ручни́к. Рушник. Полотна краєві чисто лянні, від найтонших до грубих ґатунків на сорочки, ногавиці, простирала, сінники і т. п., надто ручники, хусточки, обруси, серветки (Б., 1891, рекл.) // порівн. пол. ręcznik — рушник.  Українська літературна мова на Буковині
3. ручник — -а, ч. 1》 діал. Рушник. 2》 зах. Поперечина, за яку тримається той, хто щось товче ногами. 3》 розм. Ручне гальмо в автомобілі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ручник — РУЧНИ́К, а́, ч., розм. Ручне гальмо в автомобілі.  Словник української мови у 20 томах
5. ручник — А, ч. 1. авт. Ручне гальмо. 2. Дурень, людина зі сповільненою реакцією (гірше, ніж гальмо). Ну ти і ручнік! ◇ Ставати на ручнік — уповільнено сприймати. Зніматись з ручника — починати розуміти щось. Та знімись нарешті з ручника: вже п'ятий раз про одне і те саме говоримо.  Словник сучасного українського сленгу
6. ручник — (-а) ч.; авто, жрм. Ручний тормоз в автомобілі або на велосипеді.  Словник жарґонної лексики української мови