світич

Світич, -ча

м.

1) Свѣтильникъ, фонарь. Вх. Лем. 464. В трупарні світич світить, але вже конає. Федьк. І. 66.

2) Подсвѣчникъ. Угор.

3) = світлач.

4) Мѣсто на печномъ шесткѣ, гдѣ кладутъ лучину. Вх. Зн. 62.

5) Паникадило, церковная люстра. Шух. І. 117.

Значення в інших словниках

1. світич — світич (99) —смолоскип, факел; [MО,VI]  Словник з творів Івана Франка
2. світич — сві́тич 1 іменник чоловічого роду велика свічка, смолоскип сві́тич 2 іменник чоловічого роду, істота про людину  Орфографічний словник української мови
3. світич — -а, ч. 1》 Те саме, що світоч. 2》 бот., діал. Тирлич.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. світич — СВІ́ТИЧ, а, ч. 1. Те саме, що сві́точ. Тільки в однім місці монгольського табору блищалося світло: се горів-палахкотів смоляний світич у шатрі Тугара Вовка (І. Франко); Була ніч. На дерев'яній полиці горів світич. У кутку – коло божниці – лампада (О.  Словник української мови у 20 томах
5. світич — СМОЛОСКИ́П (переносний світильник — палиця з намотаним на кінці просмоленим клоччям, що горить), ФА́КЕЛ, СВІ́ТОЧ (СВІ́ТИЧ) заст. поет., СМОЛЯНИ́К рідше, ФА́КЛЯ діал., ПОХІДНЯ́ діал.  Словник синонімів української мови
6. світич — СВІ́ТИЧ, а, ч. 1. Те саме, що сві́точ. Тільки в однім місці монгольського табору блищалося світло: се горів-палахкотів смоляний світич у шатрі Тугара Вовка (Фр., VI, 1951, 99); Була ніч. На дерев’яній полиці горів світич.  Словник української мови в 11 томах