скінчити

Скінчи́ти, -чу́, -чи́ш

гл. Окончить. Чи вже скінчив твої жорстокі речі? К. Іов. 35.

Значення в інших словниках

1. скінчити — скінчи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. скінчити — Скінчи́ти. Закінчити. ● Скінчити 24. рік життя - мати повних 24 роки, (хтось) скінчив 24. рік життя — (комусь) виповнилося 24 роки.  Українська літературна мова на Буковині
3. скінчити — [ск'інчитие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт'  Орфоепічний словник української мови
4. скінчити — див. скінчати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. скінчити — СКІНЧИ́ТИ див. скінча́ти.  Словник української мови у 20 томах
6. скінчити — скінчи́ти вул. убити (ср)|| = забити  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. скінчити — Скінчив діло — гуляй сміло. Закінчи щось робити, а потім відпочивай.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. скінчити — (-чу, -чиш) док., мол., жрм. Те саме, що кінчити. "А ти можеш раніше за мене скінчити?" — засміялася, переповнена шумовинням сил, як бутель молодого вина (О. Забужко, Польові дослідження з українського сексу).  Словник жарґонної лексики української мови
9. скінчити — скінчи́ти дні (життя́, шлях і т. ін.). Померти. Як скінчу життя, Щоб не чути більш образ,— Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (П. Грабовський); Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Леся Українка).  Фразеологічний словник української мови
10. скінчити — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.  Словник синонімів української мови
11. скінчити — Кінчи́ти і скінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш скінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш, -ча́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. скінчити — СКІНЧИ́ТИ див. скінча́ти.  Словник української мови в 11 томах