скінчити —
скінчи́ти дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
скінчити —
Скінчи́ти. Закінчити. ● Скінчити 24. рік життя - мати повних 24 роки, (хтось) скінчив 24. рік життя — (комусь) виповнилося 24 роки.
Українська літературна мова на Буковині
скінчити —
[ск'інчитие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт'
Орфоепічний словник української мови
скінчити —
див. скінчати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
скінчити —
СКІНЧИ́ТИ див. скінча́ти.
Словник української мови у 20 томах
скінчити —
скінчи́ти вул. убити (ср)|| = забити
Лексикон львівський: поважно і на жарт
скінчити —
Скінчив діло — гуляй сміло. Закінчи щось робити, а потім відпочивай.
Приповідки або українсько-народня філософія
скінчити —
(-чу, -чиш) док., мол., жрм. Те саме, що кінчити. "А ти можеш раніше за мене скінчити?" — засміялася, переповнена шумовинням сил, як бутель молодого вина (О. Забужко, Польові дослідження з українського сексу).
Словник жарґонної лексики української мови
скінчити —
скінчи́ти дні (життя́, шлях і т. ін.). Померти. Як скінчу життя, Щоб не чути більш образ,— Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (П. Грабовський); Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Леся Українка).
Фразеологічний словник української мови
скінчити —
ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.
Словник синонімів української мови
скінчити —
Кінчи́ти і скінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш скінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш, -ча́ть
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
скінчити —
Скінчи́ти, -чу́, -чи́ш гл. Окончить. Чи вже скінчив твої жорстокі речі? К. Іов. 35.
Словник української мови Грінченка