ставник
Ставни́к, -ка́
м.
1) Церковный подсвѣчникъ. Молебні день-у-день Спасителеві править, у ставники свічки по десять хунтів ставить. Греб. 384. Тільки в ризах дякон псалтирі читає та висока свічка в ставнику палає. Щог. В. 63.
2) Свѣча для церковнаго подсвѣчника. Воскові ставники. Грин. III. 284. У церкву було накуплять ставників та нишком на Великдень, або на Різдво у цвинтарі й покладуть біля вівтаря. ЗОЮР. II. 285. Три хунти воску на ставник. Котл. Ен. IV. 43.
3) ставника́ поставити. Подбить пазъ, поставить фонарь.
Словник української мови Грінченка