узбіччя —
узбі́ччя іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
узбіччя —
р. мн. -іч. 1. Бічна частина дороги, шосе тощо; смуга вздовж дороги; край лісу, поля та ін., а також переносно. Степан Пасюга з’їхав на узбіччя дороги, заглушив мотор... (Є.
Літературне слововживання
узбіччя —
[узб’іч':а] -ч':а, р. мн. -б'іч
Орфоепічний словник української мови
узбіччя —
УЗБІ́ЧЧЯ, я, с. 1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. Брук був такий розбитий, що шофер об'їжджав його узбіччям (О. Копиленко); Хоча була й північ, спати не хотілось.
Словник української мови у 20 томах
узбіччя —
-я, с. 1》 Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. || Край лісу, поля і т. ін. 2》 Схил гори, височини, насипу тощо.
Великий тлумачний словник сучасної мови
узбіччя —
УЗБІ́ЧЧЯ, я, с. 1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. Брук був такий розбитий, що шофер об’їжджав його узбіччям (Коп., Земля..
Словник української мови в 11 томах