узбіччя
УЗБІ́ЧЧЯ, я, с.
1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін.
Брук був такий розбитий, що шофер об'їжджав його узбіччям (О. Копиленко);
Хоча була й північ, спати не хотілось. І він рушив від вагончика узбіччям шляху в степ, щоб віддатися його тиші (І. Цюпа);
З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць, що похмуро бредуть узбіччям понад шляхом (О. Гончар);
// Край лісу, поля і т. ін.
На узбіччі біля самого лісу присіла стара (М. Стельмах).
2. Схил гори, височини, насипу тощо.
Він сідав десь на узбіччю гори, виймав денцівку .. і вигравав немудрі пісні (М. Коцюбинський);
Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч... (М. Рильський);
Кущі й дерева, що ростуть на узбіччях гір, палають жовтим і пурпуровим полум'ям (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)