узбіччя
УЗБІ́ЧЧЯ, я, с.
1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін.
Брук був такий розбитий, що шофер об’їжджав його узбіччям (Коп., Земля.., 1957, 39);
З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць, що похмуро бредуть узбіччям понад шляхом (Гончар, Таврія, 1952, 34);
Хоча була й північ, спати не хотілось. І він рушив від вагончика узбіччям шляху в степ, щоб віддатися його тиші (Цюпа, Краяни, 1971, 63);
// Край лісу, поля і т. ін.
На узбіччі біля самого лісу присіла стара (Стельмах, І, 1962, 290).
2. Схил гори, височини, насипу тощо.
Він сідав десь на узбіччю гори, виймав денцівку.. і вигравав немудрі пісні (Коцюб., II, 1955, 308);
Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч… (Рильський, III, 1961, 45);
Кущі й дерева, що ростуть на узбіччях гір, палають жовтим і пурпуровим полум’ям (Томч., Готель.., 1960, 37).
Словник української мови (СУМ-11)